Back in the USSR

     Гуляла в пятницю  на площадці з малявками і в один момент щось ззовні помінялося….я досить здивовано починаю прислухатися як по району чути гучне звукове бубніння (хоч між будинками в нас зазвичай тихо, до прорізуючих для вуха звуків належить тільки бібікання-оповіщення про привіз якоїсь Природньої води і т.п.)… Звук почав наростати і наближатися…щось на зразок радейка, по якому  крутять рекламу і музичку в центрі Львова… І тут з-за повороту виїжджає (хоч це певно загучне слово…швидше виповзає) якась стара розвалюшка-уазік, на даху якої почеплено гучномовець, саме через який і лунає це зловісне булькотіння… Зі всіх слів я розчула чи, так би мовити, зрозуміла (таке враження , що це був або старий запис на касеті з пожованою лентою, чи хтось смачно щось пожовував і причмакував) лише окремі слова: «шановні» , «заборгованість»,  «дякуємо»…. І тут ми з одною знайомою мамашою в голос проговорюємо ідентичну фразу: «як в СРСР»…

                І от від п’ятниці переслідує мене той клятий СРСР… То згадуються жувачки кольорові, які баба з Польщі привозила, то згадуються довжелезні черги в нашому Універсамі (навіть черги в Ашані перед Новорічними і Різдвяними святами ховаються….бо в черзі ми реально стояли по черзі: трохи я стояла, трохи дідо, трохи баба…як на чергування приходили 0)))), то згадуються табори на морі та фотографія під назвою «Я, тато, мама і якийсь звірьок» (мавпа, змія, верблюд…), то згадуються такі прикольні темно-сині спортивні костюми з білими полосками , то згадуються походи раз чи два на рік у фотоательє (і такий чувак, який завжди казав, що пташка вилетить…), згадується ровер Гномик з кольоровими полосочками на рулі, згадуються великі ляльки, в яких очі закривалися, згадується садок і Новорічні дитячі ранки (від слова ранок, а не рана)…. Але це вже певно належить не до спогадів про СРСР, а до спогадів про дитинство… Надіюся і в наших будуть ностальгічні спогади про дитинство… А то все чую : «Мама, я вже хочу бути велика». Я навіть одного разу питаю доцю, а нащо тобі бути великою, кажу, що поки вона мала, то їй купляють цукерки, іграшки, а коли виросте, то вже ніхто не буде нічого купляти… А вона мені: «Мама, я  як буду велика, то сама собі зможу купити цукерки! Хочу бути великою!»

                Ці спогади про дитинство так навіяли на мене ностальгічні нотки, що нині я витягнула старий альбом з дитячими фотками, хоч і ззовні чорнобілими, але насправді такими кольоровими, бо вони наповнені такою кількістю емоції, вражень, амбіцій… і навіть вирішила з Вами цими переживаннями поділитися… Бо хоч у самої діти є, але так хочеться, щоби хтось вже нарешті винайшов ту машину часу, щоби мати можливість зиркнути ще раз на те все і відчути щось таке дитяче… Але тільки глянути; я б нічого не міняла!

Хоч послуги машини були би певно дорогущі)))

        Отака от я була кумедна)

                А відносно чуда техніка, то ця загадка залишилася для мене не розгаданою... Адже жодної згадки про таку машину ні в новинах місцевих, ні в неті нема… Не може ж бути ілюзія явищем масовим….????

Luchik

Як я щось шукала, а знайшла горіхи))))

Все в нашому житті має причинно-наслідковий характер….

                Отож все почалося давно, ще до народження нашої донечки…Так як дітям хочеться всього кращого, то почався пошук хорошого дитячого прального порошку (причина – свідоме бажання, наслідок – пошуки та експерименти).  Протягом останніх майже чотирьох років спробували ми різні види тої хімії , в тому числі і безфосфатні, і всеодно щось те все по якимось причинам не підходило чи просто надоїдало… одним словом, ми шукали і шукали…

Гляжу – закінчується пачка чергового «корисного» засобу для прання і думаю що ж робити… І тут розумію, що багато чого в житті відбувається не просто так… Адже випадково від  своєї  одногрупниці напередодні краєм вуха почула про чудо засіб (знову ж причина – бажання, але у цьому випадку досить несвідоме,наслідок – потік інформація), про який вона в свою чергу взнала, коли була в Італії (до речі люди закордоном набагато більше задумуються не лише про своє здоровя, а і про екологічний стан навколишнього середовища).  Назва цього чуда – Мильні горіхи (безплатна реклама  О)))) Виявляється, що це ,так би мовити, корисні чудо-ягідки, які ростуть десь в Індії на мильному чудо-дереві) Хоть все звучить досить весело, але це правда: закинув розколуті горішки у мішечок, мішечок – у пралку, пралку включив  і потішив себе думкою про те, що ти використовуєш еко-продукт)

А як почитати більше, то ці горішки – це панацея до всього: і купати дітей з ними можна, і навіть очищати шкіру)) Отака у нас природа) А ми щось творим чи то хімічним, шукаємо якісь сполуки...

Для цікавих завжди доступні пошукові системи)

А відносно мене, то я задоволена на 100%, враховуючи і ціну, і якість (чи то «екість») продукту. Рекомендую, хоч і не отримаю з того навіть знижки)))) Але ж не в тому біль, не в тім печаль…

Luchik 

Я поїздам повірю скоро... особливо після мого останнього польоту...

От знайомий попросив описати йому різницю між рідною та євро залізницею, і я, же би не пропадало...

Євросоюз - один, а залізниці в кожній країні ЄС - таки різні. Мені довелось скористатись послугами польської, нідерландської та фінської залізниць. Найбільший плюс і їхня спільна риса – швидкість звичайно. В «європоїзді» я зауважила найбільшу досягнуту швидкість 190 км на годину, хоча максимум може сягати і 300 км/год.

Кожен поїзд має вагони різних класів. Я, як бідний студент, подорожую звісно ж другим класом, котрий за комфортом та облаштуванням  мені дещо нагадує експрес Львів-Київ. І виглядає приблизно так:

Погоджуюсь з Катюхою, що саме таких експресів європейського класу і бракує для денних швидких переїздів Україною на невеликі дистанції - типу конкуренції приватним міжміським маршруткам (такими більшість населення з Києва їздить в Луцьк, Рівне, Полтаву, Суми...))

Також зручно те, що зазвичай в місцевих супермаркетах є в наявності квитки вартістю до 15 євро для можливості подорожування без обмежень по Нідерландах протягом одного дня. Оскільки відстані в країні невеликі, за один день можна встигнути відвідати кілька міст. Одного разу ми так потусили в Гаазі:

Погода була просто жахлива, але повидівши ось цих абєзбашених

котрі віндсерфили з відкритими руками та п’ятками, на душі ставало теплісінько...)

Після Гааги майнули по Лесю в Ляйден, оглянувши його «численні» пам’ятки))хехехех...

І завершивши вечір в coffee-shop в Харлемі:

встигли того ж дня вернутись домів в Ейндховен.

Схожа можливість існує і в Швейцарії: квиток на три дні необмежених переїздів країною - приблизно 80 євро. Проте, в загальному, це один з найдорожчих способів подорожування... В Фінляндії за переїзд тривалістю дещо більше години довелось заплатити 32 євро, при чому в Фінляндії діють студенстські квитки виключно місцевих університетів.

Ми на цьому, курча, ледь не погоріли – мали приємну розмову з дядечком-контролером. Таки довелось придбати повний квиток, але згодом на превелике диво нам в касі вернули повну вартість невикористаних, придбаних раніше, студентських квитків)))).

Отак-от, в загальному, подорож залізницею приносить саме задоволення (крім того звісно, що тут ніхто вам не заспіває «Чьорний бумєр, чьорний бумєр)))»)... Хоча в my soul mate Ірини трапився випадок, коли їй, за браком вільних місць,  довелось в італійському поїзді провести всю ніч, сидячи в холодному коридорі...

Всяке буває...

А прохання знайомого переросло в невеличкий skype’ований коментар для телеканалу ICTV «Факти тижня з Оксаною Соколовою» (вірніше для Мирка))) хіхіх)...

Репортаж Мирка мені сподобався більше аніж цей пост, то ж пропоную насолодитись наступним сюжетом (тільки не лякайтесь  – я там якась надто серйозна)))):

http://faktu-week.ictv.ua/index/view-media/id/8902/current/75/total/75#main

Medvedyk

На карнавалі кожен обирає маску по душі...

Цього week-endу перед початком Великого посту у нас відбувся щорічний карнавал. Зазвичай, всі геогрфічні назви областей, в котрих відбувається карнавал, тимчасово переіменовуються. Таким чином, на пять днів Ейндховен (хоча вірніше Айндховен) перетворився на Лампегат:

Ми обійшлись без масок....

Вдень по центру Лампегату пройшовся парад з різноманітними платформами...  Найбільше вразив Гей-танік з піратами в голубому)) гггг

Та африканське сафарі, де машина з мисливцями гойдалась навсібіч, ото реальний екстрім)))

Ну а ввечері почався просто армагедон якийсь... Яка тіки «нечисть» не повиходила на вулиці)... Була навіть одна чувіха, з чайними пакетиками замість кульчиків)) хехехе... Всі паті і навіть просто відкриті площі були перезабиті... Вагон різноманітних персонажів... Але ось цього персонажа мені так і не вдалось розгадати:

Якщо в когось є ідеї – діліться, а то спати не можу, все думаю)) гггг.....

Medvedyk

Couchsurfing – найкращий спосіб взнати країну зсередини...

Новий розділ наших спостережень «Перевірено на собі» - новий допис))) ...

У більшості наших подорожей Європою ми користувались саме Couchsurfingом. Суть цієї спільноти полягає в тому, що, маючи профайл (мій до прикладу - http://www.couchsurfing.org/people/olena_medvedyeva/), ти можеш шукати варіанти ночівлі, або ж просто зустрічей з місцевими жителями, куди б ти не вирішив податись)))) Увесь світ стає дружнім і приязним до тебе.

Чи то нам так заканувало, чи то дійсно всі Csерфери надзвичайно гостинні:

Завдяки їм ми отримували, як на мене неоціненну, можливість взнавати з перших рук про традиції життя, про історію міста, секрети національної кухні, про перебіг останніх виборів президента в країні та навіть згадати молодість і побувати на студентській вечірці в гуртожитку))).

Правду кажучи, першого разу такий спосіб подорожування здався дещо небезпечним)))хіхіхіх Впевнена, що практично всі подумали те саме, почувши про CS вперше... Але, направду, це не до порівняння з стандартними екскурсіями, якими б насиченими і обширними вони не були...

Medvedyk

Фінлядія – країна-побратим Японії!

Почну з останнього «турне», котре пам’ятається найбільше (з моєю «дєвічьєю memory» не обіцяю описати попередні подорожі)))) гггг... Отож, Фінлядія – країна-побратим Японії! Реально ми неодноразово чули від самих фінців, що вони як і японці:
·         обожнюють караоке;
·         мають велику кількість самогубств.

В першому нам неодноразово вдалось, чи то пак довелось, переконатись:

В другому – на щастя нє))) Хоча дві ночі ми з дівками ночували на такому от ліжку під стелею:

тож можливості були :-р

Щодо караоке – то в мене склалось враження, що для фінців воно настільки ж важливе і ледь не щоденне як, наприклад, для львів’ян зараз обговорення зміни схеми руху маршруток (Андрюхо і Олежичеку, мусимо за цього мого приїзду знов попрактикувати фінські традиці))) хехехех). Не важливо як саме ти співаєш\чи маєш ти слух – на це ніхто не звертає уваги... Звісно це мило, проте інколи відвідувачам барів доводиться не солодко...Можливо саме тому в них високий рівень самогубств?!:-)

Отож, не дивно що найбільше задоволення ми отримали не завдяки фінським традиціям, а...

По-перше, завдяки катанню на лижах!

Курорт був не з матьорих (основним пріорітетом було зручне розташування), всього до 10 трас, проте були свої плюси. Я нарешті перестала боятись бугелів (раніше я не боялась лише одного - Максика), ну і природа була просто шикарна... З безсніжних дощових Нідерландів ми потрапили до ялинко-вкритими-снігом-країни)))))

І еххххххх, хіба ж може бути щось краще, аніж справжнісінька фінська сауна після катання? За фінським народним повір’ям спочатку вони будують сауну, а вже опісля довкола сауни зводять будинок))) гггг... Зазвичай, аборигени чередують сауну з ТЕПЛИМ душем!!! Ну а ми, як будь який пересічний українець – стрибали в сніг, після чого інакше як «crazy girls» нас вже не називали).

Sightseeing ми влаштували хіба в Хельсінкі... Чесно в мене було враженя, що я втрапила до радянського союзу (з одною лише різницею, що в них сидр – алкогольний))))...

 Це враження практично не змінилось, хоча за теплішої погоди місто певно таки гарніше за рахунок озер, парків та доків...

Далі (Талін, Санкт-Петербург, Рига - ?, Барселона) буде...

П.С. Окреме мерсі «Мертвому півню» за музичний супровід усіх численних перельотів, переплавів та переїздів цього турне!:-)

П.П.С. Це – наша зима!!!

Medvedyk

Для тебе – про мене...

Отак все починалось:

З дитячої мрії, на здійснення котрої навіть сподіватись не було чого...

Досі докорінно не усвідомлюю цього кардинального повороту.

І тепер якось воно отак-от:

19 відвіданих країн (поки що, на жаль, лише Європа), але це лише початок ;-)

Medvedyk

Ось і запахло булочками…

Почалося все давненько… дето в 1999 році… Тоді , коли ще в голові літає купа дитячих амбіцій, а підлітковий максималізм проявляється у всьому…

Отож-бо, познайомилися ми у закладі, набитому розумниками та індивідуумами,  і почали дружити… Був то початок 9 класу)  Було в нас якось все не так…і в суботу вчилися, і в класі було дві дівчини і 30 хлопців (потім появилася ще одна персона жіночої статі… але історія про це замовчує…), і булочки давали після уроків (напливають теплі спогади про пані Надю, працівницю їдальні), і навчання-навчання-навчання….

Наш початок - наш любимий фіз.-мат ліцей

Чого тільки не траплялося за ці 13 з лишком років…навіть вийшло так, що життя нас географічно поділило і тепер ми знаходимося досить далеченько, але наша дружба так і залишилася тою НАШОЮ ячейкою  зі спільними спогадами, думками, мріями і сподіваннями)

І ось одного разу ми намріяли собі спільний блог – про нас, про полюсність наших життів… про подорожі… про сімю… про ЄС… про Україну… про творчість….

Смачного читання, як-то кажуть Капранови)

Luchik