А й справді, живопис годі й шукати в містах-мегаполісах.
Він тут, всередині, як ось в маленькому прованському містечку Aix-en-Provence.
А вірніше навіть, на його околицях.
Ця гірська гряда Sainte-Victoire була улюбленною моделлю для Поля Сезанна. Ми ж з Катьою висловили своє захоплення пейзажем, вирішивши видертись на гору прям так, в чому були... То був мій перший зимовий hikking... Плюс на термометрі ніц не міняє - факт лишається фактом ;-)
До речі, протягом літнього періоду доступ на цю територію вкрай обмежений.
Почався наш шлях від греблі Barrage de Bimont, до котрої з міста щогодини курсують маршрутки (вартість проїзду близько 1 євро).
Перейшовши греблю, як рубікон, - перед нами простяглось озеро Lac du Bimont.
Оскільки відірвати очей від тої краси ми були не годні, вертатись нам навіть не спало на думку.
Довго певно перехожі мандрівники в повному обмундируванні дивувались двом дівкам в пуховиках і черевичках, котрі ще й дерлись догори аж ніяк не стежкою ;-)
Оскільки на вечір ми собі вподобали джазовий концерт в місті, а сонце вже хилило додолу, довелось завернути назад, так і не підкоривши найвищого піку.
Зате, спустившись з північної сторони, можна поглянути на замок de Vauvenargues.
Ось вже більш ніж 50 років ця територія до купи з замком належить родині Пікассо, де і похований він сам. Пікассо був повідомив свого агента, що придбав Sainte-Victoire. Агент, думаючи про одне з полотен Сезанна, спитав котре саме. На що отримав відповідь: "Найсправжнісіньке!". А ще одного разу Пікассо бовкнув: "Сезанн колись малював ці гори, а я ними тепер володію". Пихатим дядечком був той Пікассо.
До міста ми вертались авто-стопом, бо до автобуса було як до весни зара. Нам потрапилась кумедна мініатюрна француженка, котра з сім'єю переїхала в Прованс, тому що в Парижі, де вони раніше жили, їй було надто холодно )))
По поверненні в Aix-en-Provence теж було чому потішитись...
Передріздв'яний період пашів барвистими товарами на ярмарці. Хтілось все й одразу! Приправи, відомі натуральні та запашні мила, солодощі (в Провансі macarons продаються навіть в фаст-фудах) гггг)... Ще й ми випадково надибали на міжнародну ярмарку. Чаї з Великобританії та особливо з Німеччини довгенько мене тішили (і досі кусаю собі лікті, що не закупилась побільше). Ну і мене просто підкорили відкритки з рецептами місцевих страв. Рецепти що рибної зупки, що традиційного соусу були невдовзі випробовані ;-)
Святковість вчувалась і в настроях мешканців ;-) Картіна маслом, але не Пікассо, і аж ніяк не Сезанна.
До слова, Сезанн був уродженцем саме Aix-en-Provence. Його дитиство минуло в будинку, котрий зовсім не привертає до себе уваги.
Вочевидь, решта усього міста теж всіяна відзнаками шляху Сезанна, але в нас був наш власний шлях, котрий теж відкрив нам вдосталь красот міста.
Не знаю чому, але найбільше враження на мене справили незвичні озеленені фонтани. На початку грудня вони виглядають дуже потішно.
І, звісно ж, не можу я обійтись без ліричного смачного відступу.
Чи потрібні зайві слова? ;-)
Тож, Прованс приніс в мій доробок ще й надзвичайно смачну і легку в приготуванні страву - запечений камамбер... ммм... смакота!!!
Єдине чого мені бракнуло - то квітучих лавандових полів... Але, повірте, в грудні з цим було дуже проблематично)))
02-03.12.2012
Він тут, всередині, як ось в маленькому прованському містечку Aix-en-Provence.
А вірніше навіть, на його околицях.
Ця гірська гряда Sainte-Victoire була улюбленною моделлю для Поля Сезанна. Ми ж з Катьою висловили своє захоплення пейзажем, вирішивши видертись на гору прям так, в чому були... То був мій перший зимовий hikking... Плюс на термометрі ніц не міняє - факт лишається фактом ;-)
До речі, протягом літнього періоду доступ на цю територію вкрай обмежений.
Почався наш шлях від греблі Barrage de Bimont, до котрої з міста щогодини курсують маршрутки (вартість проїзду близько 1 євро).
Перейшовши греблю, як рубікон, - перед нами простяглось озеро Lac du Bimont.
Оскільки відірвати очей від тої краси ми були не годні, вертатись нам навіть не спало на думку.
Довго певно перехожі мандрівники в повному обмундируванні дивувались двом дівкам в пуховиках і черевичках, котрі ще й дерлись догори аж ніяк не стежкою ;-)
Оскільки на вечір ми собі вподобали джазовий концерт в місті, а сонце вже хилило додолу, довелось завернути назад, так і не підкоривши найвищого піку.
Зате, спустившись з північної сторони, можна поглянути на замок de Vauvenargues.
Ось вже більш ніж 50 років ця територія до купи з замком належить родині Пікассо, де і похований він сам. Пікассо був повідомив свого агента, що придбав Sainte-Victoire. Агент, думаючи про одне з полотен Сезанна, спитав котре саме. На що отримав відповідь: "Найсправжнісіньке!". А ще одного разу Пікассо бовкнув: "Сезанн колись малював ці гори, а я ними тепер володію". Пихатим дядечком був той Пікассо.
До міста ми вертались авто-стопом, бо до автобуса було як до весни зара. Нам потрапилась кумедна мініатюрна француженка, котра з сім'єю переїхала в Прованс, тому що в Парижі, де вони раніше жили, їй було надто холодно )))
По поверненні в Aix-en-Provence теж було чому потішитись...
Передріздв'яний період пашів барвистими товарами на ярмарці. Хтілось все й одразу! Приправи, відомі натуральні та запашні мила, солодощі (в Провансі macarons продаються навіть в фаст-фудах) гггг)... Ще й ми випадково надибали на міжнародну ярмарку. Чаї з Великобританії та особливо з Німеччини довгенько мене тішили (і досі кусаю собі лікті, що не закупилась побільше). Ну і мене просто підкорили відкритки з рецептами місцевих страв. Рецепти що рибної зупки, що традиційного соусу були невдовзі випробовані ;-)
Святковість вчувалась і в настроях мешканців ;-) Картіна маслом, але не Пікассо, і аж ніяк не Сезанна.
До слова, Сезанн був уродженцем саме Aix-en-Provence. Його дитиство минуло в будинку, котрий зовсім не привертає до себе уваги.
Вочевидь, решта усього міста теж всіяна відзнаками шляху Сезанна, але в нас був наш власний шлях, котрий теж відкрив нам вдосталь красот міста.
Не знаю чому, але найбільше враження на мене справили незвичні озеленені фонтани. На початку грудня вони виглядають дуже потішно.
І, звісно ж, не можу я обійтись без ліричного смачного відступу.
Єдине чого мені бракнуло - то квітучих лавандових полів... Але, повірте, в грудні з цим було дуже проблематично)))
02-03.12.2012
Medvedyk
Немає коментарів:
Дописати коментар