Helmond - цікавинка Північного Брабанту...

Інколи випадають вихідні, на котрі ми не маєм особливих планів... Тож, доводиться вигадувати щось раптово, аби не сидіти на місці. Щоправда, про відвідини Хелмонда (15 хвилин від Ейндховену) ми вже одного разу задумувались, але люта заметіль нам завадила. Тож великодніх вихідних ми вирішили наздогнати згаєне.

Виявилось, що Хелмонд славиться одразу ж двома замками! 

Розпочали ми з відвідин замку Croy, що розташовується а пригороді Хелмонда - Aarle-Rixtel. Це мацьоньке містечко здивувало нас різномаїттям живності (тут розводять сміснючих мериносів та коників) та якимсь таким справжнім настроєм тихого селища, де все вирощується власноруч, смачнюче та гарне.

Особливо мене потішила отака картина:

По ходу трактор, ораючи землю, надавав пташкам прям таки накритий обідній стіл з підзмених "мешканців". Тож, птахи, як муштровані, сідали гарненько в рядочок за трактором :-)

Замок стрів нас воротами та зобороною відвідувань...

Та варто було обійти замок з іншого боку, як ми побачили, що тепер він використовується в якості готелю!!! Нічогенько собі вигадали ;-)

Зібравшись назад до Хелмонду ми виявились щасливчиками, встигнувши на останній автобус... В Нідерландах потрібно бути обачними з графіком транспорту, особливо у вихідні ;-)

В центрі Хелмонду розташувались кубічні будинки. Впевнена, що більшість вважає їх прерогативою Ротердаму. Проте, саме цих три будиночки були зведені першими в  Нідерландах.

Ну і вже взагалі замороженими, ми швиденько пробіглись до замку в центрі міста. 

Певно саме через погоду замок здався нам похмурим та не привітним, і до того ж знову таки зачиненим.

Але ж не погода створює настрій? Принаймні, не завжди ;-)

29.03.2013

Medvedyk

"Живопис тут, всередині" (с) - Aix-en-Provence...

А й справді, живопис годі й шукати в містах-мегаполісах.
Він тут, всередині, як ось в маленькому прованському містечку Aix-en-Provence.
А вірніше навіть, на його околицях.

Ця гірська гряда Sainte-Victoire була улюбленною моделлю для Поля Сезанна. Ми ж з Катьою висловили своє захоплення пейзажем, вирішивши видертись на гору прям так, в чому були... То був мій перший зимовий hikking... Плюс на термометрі ніц не міняє - факт лишається фактом ;-)
До речі, протягом літнього періоду доступ на цю територію вкрай обмежений.

Почався наш шлях від греблі Barrage de Bimont, до котрої з міста щогодини курсують маршрутки (вартість проїзду близько 1 євро).

Перейшовши греблю, як рубікон, - перед нами простяглось озеро Lac du Bimont.

Оскільки відірвати очей від тої краси ми були не годні, вертатись нам навіть не спало на думку.

Довго певно перехожі мандрівники в повному обмундируванні дивувались двом дівкам в пуховиках і черевичках, котрі ще й дерлись догори аж ніяк не стежкою ;-)

Оскільки на вечір ми собі вподобали джазовий концерт в місті, а сонце вже хилило додолу, довелось завернути назад, так і не підкоривши найвищого піку.

Зате, спустившись з північної сторони, можна поглянути на замок de Vauvenargues.

Ось вже більш ніж 50 років ця територія до купи з замком належить родині Пікассо, де і похований він сам. Пікассо був повідомив свого агента, що придбав Sainte-Victoire. Агент, думаючи про одне з полотен Сезанна, спитав котре саме. На що отримав відповідь: "Найсправжнісіньке!". А ще одного разу Пікассо бовкнув: "Сезанн колись малював ці гори, а я ними тепер володію". Пихатим дядечком був той Пікассо.

До міста ми вертались авто-стопом, бо до автобуса було як до весни зара. Нам потрапилась кумедна мініатюрна француженка, котра з сім'єю переїхала в Прованс, тому що в Парижі, де вони раніше жили, їй було надто холодно )))

По поверненні в Aix-en-Provence теж було чому потішитись...

Передріздв'яний період пашів барвистими товарами на ярмарці. Хтілось все й одразу! Приправи, відомі натуральні та запашні мила, солодощі (в Провансі macarons продаються навіть в фаст-фудах) гггг)... Ще й ми випадково надибали на міжнародну ярмарку. Чаї з Великобританії та особливо з Німеччини довгенько мене тішили (і досі кусаю собі лікті, що не закупилась побільше). Ну і мене просто підкорили відкритки з рецептами місцевих страв. Рецепти що рибної зупки, що традиційного соусу були невдовзі випробовані ;-)

Святковість вчувалась і в настроях мешканців ;-) Картіна маслом, але не Пікассо, і аж ніяк не Сезанна.

До слова, Сезанн був уродженцем саме Aix-en-Provence. Його дитиство минуло в будинку, котрий зовсім не привертає до себе уваги.

Вочевидь, решта усього міста теж всіяна відзнаками шляху Сезанна, але в нас був наш власний шлях, котрий теж відкрив нам вдосталь красот міста.

Не знаю чому, але найбільше враження на мене справили незвичні озеленені фонтани. На початку грудня вони виглядають дуже потішно.

І, звісно ж, не можу я обійтись без ліричного смачного відступу.

Чи потрібні зайві слова? ;-)

Тож, Прованс приніс в мій доробок ще й надзвичайно смачну і легку в приготуванні страву - запечений камамбер... ммм... смакота!!!

Єдине чого мені бракнуло - то квітучих лавандових полів... Але, повірте, в грудні з цим було дуже проблематично)))

02-03.12.2012

Medvedyk

Et voila, La Provence!!! (Marseille)

Ще з часів блокнотика з вирізками картинок різних місць, було в мене чомусь таке нестримне бажання - побувати в Марселі. Проте, з моменту переселення в Нідерланди, усі мені твердили, що там за кожним кутком на тебе чигає небезпека.

Довелось, про всяк випадок, підготовку до подорожі розпочати з пошуків інфи про райони, в котрих вірогідність опинитись в халепі є найвищою. Але, за іронією долі, наш хостел розташувався прям біля такого "райончіка". На другий день в Провансі ми не мали планів, але однозначно вирішили переміститись геть з Марселю.

Проте, допоки мусимо насолоджуватись тим, що маєм. Хоча примусовість завершилась одразу по тому, як ми рушили до базиліки Notre-Dame de la Garde. І сама базиліка, і панорама міста захопили нас зненацька.

До собору довелось трохи дертись, зате ми змогли осягнути неосяжне, друге по величині, місто Франції. Краєвиди (ну і шалений вітер ;-)) змивають з ваших спогадів увесь пил і бруд міста.

А ще звідси можна розгледіти легенду... Отой мацьонький шмат землі (один з острівців de Frioul)  - окупований замком Іф. Як говорив був А. Деко: "Популярність замку Іф виключно висока завдяки двом в'язням - Залізній масці, котрий ніколи там не був, та Едмону Дантесу, котрий ніколи не існував".

Але дерлись ми ж не лише задля краєвидів... Вперше я стикнулась з таким озобленням - собор мені видався радше музеєм мореплавства.

Спускаючись з пагорбів до міста ми натрапили на теж не зовсім звичне абатство Saint-Victor, котрий виглядав як фортеця (схоже "чудо" мала нагоду побачити в Порто). Свого часу абатом тут був Мазаріні. Прям не відпочинок, а тур "Стопами героїв Олександра Дюма-батька" ;-)

Після такої прогулянки ми постарались не згадувати відоме французьке прислів'я "П'ять хвилин у роті - все життя на стегнах" і вирішили поласувати прованською колоритною кухнею. Вона тут особлива - з розмаїттям рибних страв, та старанно підібраними пахучими спеціями, що не полишають ваш шлунок в спокої, поки ви не наїстесь аж до не хочу. Чи то так тільки мені здалось? ;-) Особлива національна страва - рибна зупа Bouillabaisse, до котрого зазвичай подають накраяний багет з сиром та соусом Rouille.

А десертом ми поласували вже в старому порті Vieux:

Порт запам'ятався безліччю яхт. Їх тут певно навіть більше, аніж на Женевському озері! 

Хоча я не відчула обіцяної усіма путівниками та статтями про Марсель гамірної атмосфери старого порту. Можливо просто лише нам він показав усю свою сторічну втому???

Подалі від усіх небезпек портового міста далі ми рушили до маленького та затишного Aix-en-Provence... Але то було вже завтра...

Мандрівникам: 

Уникайте району Noailles!

01.12.2012

Medvedyk