Спогад про Lucerne

Памятаю, як усю дорогу через озеро до Люцерну ми гледіли лише на гори... І хрумтіли мюслі ;-) Аж тут краєвид змінився і ось зявились обриси міста. З озера місто виглядало як маленький прихований скарб, котрий от-от і буде в наших долонях.

Але опинившись на вокзалі, мене заціпило від розчарування. Перед нами була абсолютно сучасна площа з нудотно-сіро-сучасною будівлею Центру Культури та Конгресів! На щастя, пройшовши усього метрів зо 100, можна було позабути той кошмар, опинившись в яскравому центрі міста. 

А з'єднує цих два світи - нереальна, як на мене, споруда! Найстаріший в Європі дерев'яний міст - Kapellbruke. 

Йому вже понад 650 років, але він мене направду потішив! Якби ж іще поменше людисьок... Не приємно, але факт. Двадцять років тому міст горів через незатушену цигарку!!! (і смішно, і грішно). 78 картин та частина мосту було зруйновано!

Щодо центарльної частини Люцерну, то це просто фестиваль кольорів та емоцій. Це місто примусило нас:

захоплюватись (архітектурою... Місто всіяне будинками, що оздоблені барвистими фресками)

дивуватись (на набережній ріки Ройс, недалечко від центру, чувак вчив сина ловити рибу. А зловивши заповітну, - відпускав її)

сумувати (ніколи б не подумала, що який-небудь пам'ятник здатен мене розчулити...)

Вмираючий лев. Зі скелі в озеро падають краплинки левиних сліз...

пізнавати щось нове (в Gletschergarten. Виявляється, що за давніх часів тут був льодовик, сліди котрого існують і досі) 

тішитись як діти (в тому ж таки музеї)

і навіть посміятись до кольок (а, здавалося б, що може бути ординарнішим за простір кривих дзеркал? ;-))

Ваш новий Medvedyk))) гггг

03.11.2012

Королівське підкорення вершини Рігі, Швейцарія

Крокуючи, йдучи, плазом чи навкарачки... Ну але потягом, котрий входить в список безкоштовних для СвіссПасу (про котрий вже писала - http://poljusy.blogspot.nl/2013/01/blog-post.html), я ще вершини не підкорювала. В Швейцарії й те можливо! Отож, в містечку Arth-Goldau ми завантажились, і потяг рушив...

 Але й такий комфортний підйом додав адреналіну в нашій крові. Трохи то є важко сидіти спокійно, коли потяг тягеньтся під крутезним кутом ген-ген за виднокрай. Проте краєвиди нас супроводжували запаморочливі!

Але то ми ще не відали що нас чекає на вершині Рігі (1797 м.). В одну сторону глянеш - озера та міста.

В іншу - Альпи.

Технічно, г. Рігі не належить Альпам, а - Швейцарському плато.

Для спуску ми вирішили скористатись канаткою від Rigi Kaltbad до Weggis - то була ще та атракція. Переїжджаючи кожний з опорних стовпів наша кабінка на долі секунд опинялась в процесі вільного падіння, котрий щоразу супроводжувався зойками усіх пасажирів від мала до велика :-)

Дякуючи захисту гори, у підніжжя котрої вмостився Веггіс, місто в прямому змісті процвітає! Здається, що осінь не торкнулась численних південних рослин. А в поєднанні з бірюзовим Фірвальдштетським озером (язик зламати можна) та Альпами довкола - кращої рекреаційної зони годі й шукати.

Але ось вже й наш пароплав до Люцерну... Рушаймо!
 

03.11.2012

Medvedyk

Zurich - наша брама до казки!

Саме з цього міста розпочалось відкриття нами цікавинок Швейцарії. В перший же ж вечір я зауважила надзвичайну "європейськість" країни. Зустріти побратимів з інших континентів тут можна хіба що у вигляді туристів. Це спостереження не стосується лише Женеви, але про неї дещо згодом...

Цюріх став на кілька днів нашим "перевалочним" пунктом. Завдяки цьому ми змогли його облазити і ввечері, і за світу дня. Саме Цюрих мені більш до вподоби в вечірню пору.

Позаду мене - один з основних соборів Цюриха - Grossmunster

Уся центральна частина міста поцяткована таємничими безлюдними вузесенькими провулками.

Єдиний мінус ночі - це неможливість насолодитись краєвидом Альп, що оточують Цюріхське озеро, і простягаються усього лишень в 30 кілометрах від міста:

Окрім цього краєвиду місто осінню здалось мені дещо вибляклим. Навіть набережна з собором Fraumunster та найстарішою церквою Св. Петра не справила на мене належного враження.

А, між тим, на останній - встановлений найбільший в Європі баштовий годинник. Одна годинникова стрілка довша аніж дві мене!!! ;-))) 

Ще одна цікавинка прихована в передмісті Цюриха - Kilchberg... А саме, шоколадна фабрика Lindt. На жаль, нам закортіло відвідати її в неділю - а на тобі, вихідний! Але й так було на що погледіти. До нового року лишалось два місяці...

Ну як дійшли вже до десерту, то саме в Цюриху ми вперше зауважили в продажі Luxemburgerli, котрі виглядали абсолютно як французькі тістечка Macarons, а назва вочевидь натякає на Люксембурзьке походження. гиг Виявляється, що швейцарські солодощі дещо легші, і від того автоматично стають абсолютно іншим десертом :-) 

І ще мене потішив монумент, по ходу, фінансисту, що читав "The wall street" ;-)

Отож, щастя в Цюриху можна набратись повні майтки!

Мандрівникам:

О, до речі, в Цюриху ми жили в Ібіс готелі і від аеропорту була безкоштовна розвозка не лише в наш готель, але й в інші. Жодних бронювань водій не перевіряв... Мені здається, що за необхідності, можна скористатись будь-якою з них ;-)

02-04.11.2012 

Medvedyk

Швейцарія - квазіУкраїна, або школа виживання...

03.11.2012 - 07.11.2012
6 днів
940 проїханих\пройдених\проплитих кілометрів
2 країни
15 міст
4 озера
1 гора
1 ріка
1 найбільший в Європі водоспад

Отака-от статистика подорожі посприяла внесенню Швейцарії до всеможливих моїх чартів на найвищі позиції!!! Мушу зізнатись, що то єдина країна, де б я воліла жити окрім України.

Здавалося б цій країні дісталось усе найкраще: озера - найкришталевіші,

гори - найпрекрасніші,

водоспад - найбільший в Європі, шоколад - найвитонченіший,

банки - найнадійніші, ножі - найгостріші, армія - найбільша (по кількості службовозобов'язаних - кожен чоловік віком від 20 до 50 щорічно призивається на сбори і має власну зброю), гвардійці - найсильніші, будинки - найбезпечніші (переважна більшість мають власні бомбосховища), годинники - найточніші, сири - найсмачніші (особливо підсіла на Грюєр :-) ). Усі залізничні колії прокладені вздовж презугарних ландшафтів,

берегами озер, попід гірськими вершинами, а то й прямісінько на них! Більш того, в кожному потязі є окремі вагони для малят!!!

З цілими гірками, лабіринтами і т.д.

Є все! Проте... немає власної мови. В Україні ніби-як поки що все навпаки...

Хоча одна спільна риса таки є - ціни. Якщо взяти мінімальну українську зарплату в 1000 грн. і ціни, то співвідношення буде еквівалентним мінімальній європейській зарплаті та цінам на харчування та послуги в Швейцарії.

Отож, плануючи поїздку ми думали сісти на сам хліб і воду ;-) Але де тільки наші не виживали!.. Окрім вже загальновідомого способу харчування в потягах під час переїздів, купуючи на вокзалі щось дешеве, проте доволі смачне, нами було винайдено кілька нових. Найменш кумедний з них - повечеряти в ресторані однією порцією на двох, а другу - попросити запакувати і взяти з собою. От і сніданок готовий ;-) На щастя, розміри порцій дозволяють це провернути без завдання незручностей свому шлунку та настрою. ггг

Щодо сувенірів - то й тут є хитрощі, котрі я використовую вже давненько. Тепер до звиклого плану відвідин нових місцин, окрім пошуків де б то смачно попоїсти, я шукаю й поштове відділення. Хіба не приємно отримати відкритку, підписану старанно та з любов'ю, ще й з місцевим штемпелем, маркою і датою поїздки?

Сподівіаюсь, що ви хоча б трішечки зацікавились і чекатимете детальніших оповідей про Швейцарію ;-)

Поради мандрівникам: 

Весною та восени є можливість придбати два СвіссПаси на 4, 8, 15 або 22 дні по ціні одного (http://www.swiss-pass.ch/en/swiss-pass). Саме так ми і зробили. А сам Swiss Pass - то мега фішка! Ми необмежено могли користуватись практично всіма поїздами, деякими пароплавами, декількома гірськими потягами, громадським транспортом в більш ніж 20 містах, ще й відвідувати безкоштовно музеї! 

Medvedyk