Памятаю, як усю дорогу через озеро до Люцерну ми гледіли лише на гори... І хрумтіли мюслі ;-) Аж тут краєвид змінився і ось зявились обриси міста. З озера місто виглядало як маленький прихований скарб, котрий от-от і буде в наших долонях.
Але опинившись на вокзалі, мене заціпило від розчарування. Перед нами була абсолютно сучасна площа з нудотно-сіро-сучасною будівлею Центру Культури та Конгресів! На щастя, пройшовши усього метрів зо 100, можна було позабути той кошмар, опинившись в яскравому центрі міста.
А з'єднує цих два світи - нереальна, як на мене, споруда! Найстаріший в Європі дерев'яний міст - Kapellbruke.
Йому вже понад 650 років, але він мене направду потішив! Якби ж іще поменше людисьок... Не приємно, але факт. Двадцять років тому міст горів через незатушену цигарку!!! (і смішно, і грішно). 78 картин та частина мосту було зруйновано!
Щодо центарльної частини Люцерну, то це просто фестиваль кольорів та емоцій. Це місто примусило нас:
захоплюватись (архітектурою... Місто всіяне будинками, що оздоблені барвистими фресками)
дивуватись (на набережній ріки Ройс, недалечко від центру, чувак вчив сина ловити рибу. А зловивши заповітну, - відпускав її)
сумувати (ніколи б не подумала, що який-небудь пам'ятник здатен мене розчулити...)
 |
| Вмираючий лев. Зі скелі в озеро падають краплинки левиних сліз... |
пізнавати щось нове (в Gletschergarten. Виявляється, що за давніх часів тут був льодовик, сліди котрого існують і досі)
тішитись як діти (в тому ж таки музеї)
і навіть посміятись до кольок (а, здавалося б, що може бути ординарнішим за простір кривих дзеркал? ;-))
Ваш новий Medvedyk))) гггг
03.11.2012
Немає коментарів:
Дописати коментар