Альпи: Ride, eat, love… repeat!!!

Ride…

Тепер я можу розпочинати лік не лише просто відвіданих країн, але й прокатаних)))

Отож, після український Карпат, польских Татрів та Фінляндії настала черга французьких Альп!

Flaine (http://www.flaine.com/en/winter/decouvrez-flaine-en-winter-1.htm) – 16-18 березня сього року – я втрапила до казки з моїх мрій!!!

141 траса (в загальному 265 км чистого задоволення), 69 ліфтів, 3-ох метровий сніговий покрив на вершинах до завершення сезону!!!!

І це ще не все!!!!  З вершини Les Grandes Platières (2500 м) відкривалась з-ніг-зшибаюча панорама на Le Mont Blanc, Aravis, Belledonne та Jura massifs...

Ота найвища гора позаду мене – то і є мая прєлєсть - Le Mont Blanc!!!!!! ААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!!! Я досі не можу втямити, що я там побувала!!!!!!! А як описати відчуття катання, коли траси не в кількасот метрів, а в кількасот кілометрів; коли траси настільки широкі, що жодні інші людиська не порушують твого внутрішнього спокою!!!!!!!! Як на мене Чішао (дівчинка з нашої програми, котра на лижах стояла всього певно втретє в житті) була абсолютно права, коли казала, що катання – це як медитація: ти не думаєш ні про що інше, окрім самого спуску, окрім контролю над м’язами та своїх відчуттів. І коли ти не боїсся на когось наїхати або що на тебе хтось наїде, мозок отримує шалене задоволення!!!!!!!! До речі, шоломи (попри всі заходи безпеки на спусках та всю небезпеку самих спусків) не є обовязковими...

По приїзді природним чином утворилась четвірка увєрєнних: Анду – француженка мадагаскарського походження, Полі – угорець, Я – полярний медведик і Татьяна – росіяночка:

Отож наша team проторювала переважно червоні схили (один з котрих з відповідною назвою «Мефістофель» був проторений моєю башкою – зате я переконалась, що маю мозок, бо відчула як він потеліпався там собі об стіночки черепа), котрі як на мене дорівнюють нашим чорним трасам на Буку. Тут градація, до слова, на чотири типи: зелені, сині, червоні та чорні. Чорні – то просто жахіття!!! Мені страшно було навіть просто дивитись на той спуск, коли ми проїждали над ним на підйомнику... Але шалених було вагон... За тих кілька хвиль ми повиділи кількох відчайдухів, котрі неслабонько навернулись.

За три  дні в Альпах ми застали три абсолютно різних погоди, але оскільки в природи не буває поганої погоди, нам це нічим не завадило.

День перший – тепло, сонячно та безвітряно

Файно що саме в перший день ми здійснили спуск 14-ти кілометровою трасою. Вона спеціально продумана для огляду усіх краєвидів:

Струмочків та водоспадів:

Та скель:

День другий – їжачки в тумані

День третій – сніг паде,

причому настільки щільний, що важко розгледіти щось на відстані кілкьох метрів:

За такої кількості снігу рельєфу напросто не було видно... Катання виглядало отак-ото:

Враження ніби їдеш по пласкій поверхні, тільки якогось милого тебе то заносить, то ти підстрибуєш, а то й летиш невість куди)))) Хех, зате всі спуски були наповнені купою неочікуваних сюрпризів.... Але спинятись все рівно не хтілось...

Цієї подорожі в мене новий рекорд – найвища точка, з котрої було здійснено спуск – 2561 м – Tete des Lindrars:

Eat... Love...

Eat and Love в мене злилось в одне велетенське «Обожнюю французьку кухню!!!!»

В перший вечір ми навідались до місцевого національного ресторанчику, в меню котрого було «всьо майо радноє» - бульбочка, м’ясце і купа смачнючого сиру!!!!

Я замовила страву "Raclette", котра складалась з мясної нарізки, діжечки вареної картопельки і окремо в тарілку накладався (досхочу до речі) при тобі ж зплавлений сир:

Сам процес плавлення сиру був мені схожий до горіння свічок:

До другого вечора ми встигли достатньо надихатись французьким повітрям, щоб і себе відчути майстрами кулінарії;-) І ось що з цього вийшло:

На столі представлений карнавал страв «Дружба народів»: французький аперитив «Кір» (суміш 1 частини смачнющого лікеру та 6 частин білого вина "Aligote"), французький «Tartiflette», угорське «Лечо», овочі по-східному, французькі смажені ковбаски і т.д. Але не хвилюйтесь – жодного секрету української кухні я не відкрила... Я нагло відпочивала))))) Зате опісля з Альоною замутили такий глінтвейнище, котрий всіх повалив з ніг))))) ггг

Repeat…

Дуже на це сподіваюсь!!!!

Закінчуючи цей пост відчуваю той самий смуток, що і покидаючи Альпи... Але зате завдяки посту змогла ніби ще раз там побувати))) Сподіваюсь, що і у вас виникли схожі відчуття.

Medvedyk

Firenze – ледве-ледве уникли «Синдрому Стендаля»

«Синдром Стендаля» - це тимчасова втрата розуму під впливом шедеврів мистецтва. Виникло це поняття завдяки опису самого ж Стендаля в книзі «Неаполь та Флоренція: мандрівка з Мілану до Реджіо» своїх відчуттів під час відвідин Флоренції в 1817 році. 
А розум у Флоренції й направду є від чого втратити... 
На кожному кроці все просто таки дмухає на тебе історією :-) 
Знову ж таки річка Арно, посередині котрої можна отак-от спроста опинитись:

З цією річкою пов’язаний перший відомий датований малюнок («Пейзаж долини ріки Арно») з автографом уродженця Флоренції - Леонардо да Вінчі.
Через Арно прокладені 10 мостів, 9 з котрих довелось реконструйовувати після Другої Світової.

 Вижив і зберіг свій першопочатковий вигляд лише один - Ponte Vecchio:

Ponte Veccio є одним з двох відомих забудованих мостів (другий – у Венеції). І, дівоньки, не повірете, на мості знаходяться лише мініатюрні ювелірні лавки. Щоправда ціни на їхній товар швиденько вертають дівочу голову на місце ;-)

Зате краєвид з мосту на річку захоплюючий:

Перейшовши міст (шкода звісно, що не по закритій галереї мосту – його третьому поверху) ми практично одразу потрапили до  Palazzo Pitti – найбільшого флорентійського палаццо. І оскільки час вже був обідній – не втримались від філіжанки кави, різномаїття котрої так бракує в Ейндховені. Мрію про всі львівські кав’ярні з їхніми кавами, каппучінами, моккачінами і т.д., і т.д., і т.д....

Ще жодні відвідини Італії не обходились без найсмачнішого в світі морозива!!! А у Флоренції навіть щорічний фестиваль морозива проводиться... Отож втриматись було не реально ;-)

До речі, методом багаторазових спроб та помилок було визначено переможні смаки морозива: мангове, полуничне та фісташкове!!! Навіть горобці не втримались від спокусиJ

Калорії набрали - калорії тре спалювати. Крокооооооооооом руш на підкорення вершин Флоренції для огляду панорами!!!

Хоча прогулюватись Флоренцією навіть без жодної мети також приносило купу задоволення, адже неочікувано можна було віднайти тихеньку вуличку, приховану від туристського ока:

Або райдугу на долоні:

Або затишну галерею:

І тільки відомого кабанчика, котрий приносить щастя, віднайти так і не вдавалось... Нам здавалось, що ми обійшли увесь Новий ринок, але уви і ах - ніц... Проте, ввечері, вже ледь не конаючи від утоми, в пошуках затишного місця для вечері ми раптово таки вгледіли цього хрюшу)))) гггг

По ходу Porcellino (оце саме порося) реально чудасійне... В мене друге дихання на походеньки Флоренцією відкрилось)))) 
На третій день зранечку, встигнувши попрощатись з Флоренцією на площі коло Basilica di Santa Croce:

Нам довелось таки покинути місто, в котрому митці дотепер "ваяють" просто неба:

І тепер хочеться лише одного - будиночка в Тоскані в подарунок ;-)

Саме таку захцянку я загадала, жуючи першу цьоггосезонну трускавку :-р

Подорожуючим:

Добирання з Пізи (аеропорт чи центральна станція) до Флоренції (Stazione di Santa Maria Novella – вокзал розташований в центрі міста) займає потягом Trenitalia до години часу і 7 євро. Ночували ми в «Hotel Garden» (Piazza Vittorio Veneto 8, Порта аль Прато, 50123 Флоренция). Дешево (22 євро за день включно з атлічним сніданком) і сердито. Ледь не впала зі стільця, коли взнала, що цей готель розташований у відреставрованному старовинному флорентійському палаці, котрий за своїх часів був резиденцією королеви Греції))) Отакі ми модні)

Medvedyk

Pisa – крихітне тосканське містечко з гігантською історією...

Toscana... Якось навіть звучить тепло, літньо та сонячно... І от ми з Катюхою вирішили подарувати самі собі літо на 8-ме березня, та й майнули на вихідні до Тоскани. І ця частинка Італії таки не обділила нас ані сонечком, ані позитивом, ані смачним та, чого правди таїти, пянким вином, ані ароматним хлібом, ані набраними кілограмами)))))

Знайомство з Тосканою почалось з Пізи. Реально крихітне містечко, проте думаю, що я б не знудались і кілька днів погуляти його вуличками та вздовж набережної р. Арно:

Хоча більшість часу ми провели виключно на Piazza dei Miracoli:

Відпочили на новосезонній зеленій зелені поруч мега-відомої башти. Причини її нахилу дотепер не визначені на всі 100 %. Може то так вплинули досліди, котрі проводив на ній Галілей на тему вільного падіння?;-)

От і настав час сієсти, котрий ми вирішили провести з користю:

Такою Піза і залишиться в наших спогадах – колишня потужня морська республіка; місто, котре одного разу було відлучене від церкви; місто, в котрому народились відомі вчені та Нобелівські лауреати; проте неймовірно лагідне та затишне для подорожуючих.

Невгамовним туристам:   В Пізі можна навіть не користуватись міським транспортом, відстані невеликі... Від аеропорту до центру міста від сили пів години пішки (по дорозі є супермаркет практично біля самого аеропорту з усілякими смаколиками).

Medvedyk

Нідерландський «Шевченківський гай», котрий оповитий запахом какао)))

Направду, ніколи б не подумала, що першою моєю гостею з України буде саме Анюта.

Але то так приємно побачити та поспілкуватись з частинкою батьківщини. Величезне тобі дякую, Анюто, що приїхала!!!!!!

Хтілось показати та й самій подивитись на спражню Голандію. Отож єдине рішення прийшло саме-собою - Заансе Сханс. То маленьке селище з досі діючими млинами (це випрадано, оскільки там направду дууууууууууууууже вітряно):

мініатюрними милими хатинками:

та гарними краєвидами:

Поїздка з Заансе Сханс ще й відзначилась своєю пізнавальністю - в місцевому сирному магазинчику знаходилась справжнісінька міні-фабрика:

Також ми відвідали музей з воркшопами по виготовленню кломпів:

Кломпи-ролікі (тре було прикупити на літо):

Кломпи-ковзани минулого сезону осінь-зима 2011-2012)))):

І ще вагон різних інших)))... Звісно ж ми не могли втриматись аби не приміряти «черевички» й на себе:

Та й кожен млин в цьому селищі має свою функціональність: чи то виготовлення фарб, чи лісопилка, чи навіть млин по помолу спецій (аромат в ньому просто неймовірний):

 Одне лише сумно – найпотрібніша людина в цьому селищі – психолог. Він допомагає місцевим мешканцям, котрі живуть неначе у магазинній вітрині, справлятися з важкими ситуаціями.

Ото і нас ковбасило, проте виключно від позитивних емоцій!!!!!!!

Виїхала в Нідерланди (поле) на заробітки))):

А когось і охолоджувати від напливу емоцій довелось ;-)

Отак-от весело буває в Голандії навіть без трави) ггг...

Ой, це ще звісно не завершення, оскільки хіба ж може бути пост про подорож, але без вечері? ;-)

P.S.: Вирішила додавати помітки для подорожуючих, авось комусь та й знадобиться))))

Подорожуючим:       http://www.zaanseschans.nl/ . Добирання – від Amsterdam Centraal  до Koog Zaandijk – 15 хвилин електричкою. Вхід на територію селища – безкоштовний, аналогічно як і в музеї-варштати по виготовленню сирів, кломпів та один млин по виготовленню спецій.

Вечеря в Амстердамі – Vapiano Amsterdam, Oosterdokskade 145. Знаходиться в 10 хвилинах від Amsterdam Centraal, дуже смачна італійська кухня з надзвичайно великими порціями та цінами просто як в турецьких забігайлівках.

Medvedyk