Gran Paradiso - кавалок раю...

Нарешті я дорвалась до підкорення альпійських вершин не лише на лижах!!! Досі спогади настільки насичені, що й не знаю з чого почати. Певно з початку :-) - з цілого дня самого лише добирання в долину Valle d'Aosta. Спочатку ми долетіли до Бергамо і далі близько 5 годин їхали поїздами з пересадками до Аости. Остання година видалась напрочуд живописною: безліч італійських селищ, тунелів, гірських потічків та річок... Направду, мені б і тої краси було достатньо для вражень. І гадаю, що ось так от проведений в тихому селищі week-end також має свої переваги. Але на нас очікував національний парк Gran Paradiso - 703 кв.м. лісів, пасовищ, альпійських лугів, неторканих людьми земель, скель та лідників. Очікував... але лише завтра. А сьогодні ми розташувались в кемпінгу. Але не наметовому, а з "будиночками на колесах". Висновок з цього нового для мене досвіду - намети, я таки люблю більше... Але це не варіант для тих, хто подоружує "low cost-авіалініями" з лише ручною кладдю, як ото ми. Тим більш, що на території самого вже національного парку заборонено розкладати намети. Зате місцина, в котрій розташувавсь кемпінг, реально потішила:

Та й господиня була дуже приязною - подарувала кожному сувенірчик, зроблений власними руками з додаванням краплини "альпійської любові" ;-) - шкіряний брелок "серце". Отак вона обміняла подаровані сердечка на часточки наших справжніх, котрі ми зоставили серед тієї краси!

Ми віднайшли одну особливість "будиночків на колесах". Як повлягались спати (загалом нас четверо було), якщо хтось один починав сміятись - усю "оселю" труханило, ніби під час землетрусу. Це звісно ж не сприяло сну :-)))) Отож, одна журбинка - уся поїздка відзначалась недосипанням. Отак і першого дня, оскільки ми всі до купи йшли в гори вперше, вирішили вийти пораніше. Передбачалось за день подолати приблизно 20 км: з 1600 м піднятись на перевал на висоту 3300 м й опісля спуститись знову ж до 1700 метрового рівня до іншої долини. Оскільки я давно не вправлялась в hiking, то була надзвичайно вдячною за часті привали. Перший привал - по висоті набрали метрів з 200, ще всі свіженькі:

Найдивовижніше те, що за один підйом ми мали нагоду ознайомитись з усіма широтами: лісами, альпійськими лугами, скелями та лідниками. Перший привал - зона лісів. Підйом був поступовим, в тіні дерев під аромат трав. Другий привал замутили вже значно вище:

Отут вже довелось вигрібати... Підйомчик відбувався навпростець - під кутом як мінімум 45 градусів. Зате саме тут ми познайомились з місцевими господарями - альпійськими гірськими козлами (Capra ibix). 

Були часи, як їх налічувалось не більше 100, а зара, завдяки створенню цього заповідника, їх більше 4000 і саме вони стали символом цієї території.

А найчудніше те, що вони зовсім не бояться людей!!! І це стосується, не лише ібіксів, а й інших мешканців заповідника - сарн, байбаків і т.д....

З фауною розібрались, щодо флори - ситуація така ж пазітівна :-)

Єдине що - не збулась моя мрія повидіти альпійський едельвейс ;-( Зате отримала "картіну маслом" - "Альонушка та братьониш козлик".

Приблизно від висоти 2500 фауна принишкла й пейзаж цілковито змінивсь:

Йти (вірніше видиратись) доводилось вже не зовсім стежками:

І ось, нарешті, опісля кількохгодинного сходженя, ми на перевалі!!!!!! Йухуууууууууу

Ми це зробили!!!!! ой, вказівник каже 3193 м - Colle della Rossa:

Велетенська халепа!!! Ми мали бути на іншому перевалі, на 100 метрів вище, за котрим нас чекала ночівля та смачна вечеря!!!!

Ooooooooppppppssssssssss.............................................

To be continued...

Medvedyk

Week-end по-голандськи або Bicycle Race

Не часто в нас випадають сонячні вихідні без планів. Таку можливість не можна було втрачати. І вихідні видались традиційно голандськими. Почались вони спокійно, аж занадто, як на вечір п'ятниці ;-) - смажінням пиріжків.

 

Ну але щоб не все було так сумно, Катюха вмовила мене потусити на змагання боулдерів. Так історично склалось, що з мого околу приблизно з десяток знайомих займаються цією нелегкою справою, ще й мене спокушають підписатись))))

І поки одними підкорювались вершини:

Іншими попивався бельгійський півас... Це також по-голандські - пити бельгійське пиво (ну не Хайнекен же ж ;-))

А в суботу з ранечку - 

Bicycle bicycle bicycle

I want to ride my bicycle bicycle bicycle

I want to ride my bicycle

I want to ride my bike

I want to ride my  bicycle

I want to ride it where I like

По всій Голандії прокладені пішохідні та вело-маршрути з необхідними позначками. Усі маршрути по можливості віддалені від трас. Щоб цей пост не вийшов гігантським, я колись окремо опишу нідерландську вело-культуру.


Привал в лісі по причині того, що Тетяна наштовхнулась на гарну шишку))) гггг

Привал в містечку на морозиво:

Ми ледь не поперхнулись цим же ж морозивом, як вгледіли кавалькаду старічків на ретро-автівках:

Першим пунктом нашої мандрівки мав стати замок. І ось це вони називають хамком - пффффф...

На жаль, ми змогли оцінити ситуацію лише ззовні, оскільки замок був закритий на проведення весілля. А я гадала, що в Європі з тим не заморочуються і роблять усе якнайскромніше.

Хоча природа довкола замку й справді доволі романтична...

Але покрутивши ще трохи педалями краєвиди кардинально змінились. Суцільна дюна і ....... голандські чи то кози, чи то вівці, але чомусь з довгими хвостами))))

Мені такі пейзажі нагадували фільми жахів, або ще краще - про прибульців;-)

І ми, як ото мешканці міста, мусили сі зазнимкуватись на фоні такої фауни)) ггг Але гляньте, в них реально хвости як в псів)))

Голандські вівці теж не аби хто - й собі зазнимкувались на нашому фоні ;-)

Ну а на привалі, вчорашньозасмажені пиріжки нам стали у нагоді... ммм.... тре ше намутити) Пиріжки були підступними - повалили нас :-) хіхіх

Та й я, як і пиріжки, не така вже біла і пухнаста, а жорстока вбивця))) Знимка не передає усього жаху вигляду мого залізного коня, затрасканого полуничною кров'ю. ХЕХЕХЕХЕХ...

 Загалом ми накатали більше 60 км. довколо Ейндховена. І всі ці кілометри в мене в думках лунала пісенька доброго кота Леопольда до купи з фразою поштаря Печкіна :-) Ех, файно було ;-)

Стоп, стоп, стоп... Не велосипедами єдиними славиться Голандія. Завершились вихідні пазітівненько... Вгадайте, чому це печенько такого зеленкуватого забарвлення? ;-)

Подорожуючим:

Ну та що, приїжджєйте, хапайте до рук ровери і Впєрьод!!!!!!!

Medvedyk

Севілья (Seville) - ще один добуток Геракла :-)

Виявляється Геракл був ще тим героєм, окрім відвіданого Кадісу (http://poljusy.blogspot.nl/2012/06/cadiz.html) він ще й до купи заснував столицю Андалусії - Севілью. 

Почали ми наші оглядини Севільї з площі Тріунфо (Plaza del Triunfo). Тут як в отій казці... На ліво глянеш - Кафедральний собор оглянеш (щоправда з його тильного боку):

Цей собор є третім по величині християнським собором світу. Також знаменитий тим, що в ньому похований Колумб. Ввечері собор справив на мене ще більше враження... Принаймні, чомусь саме ввечері я дійсно змогла зацінити його велич. 

В мене виникло враження, що поки обходиш його довкола, вернувшись до відправної точки, він знов стає незнайцем тобі і хочеться повторити ще раз і ще раз таку "навколособорну подорож"... і все рівно навряд вдасться пізнати його.

В цьому ж "напрямку" нашої іспанської казки видко ще й Хіральду (Giralda) - колишній мінарет - символ поєднання двох культур, подібно до ситуації в Кадісі. А на місці колишньої мечеті і був збудований вищезазначений собор. Культури співіснують не завше мирно...

Вертаючись до нашого роздоріжжя: на право підеш - в палац Алькасар (Alcazar) попадеш. Це маленька держава в державі. Шкодую, що ми не відвідали його. Але, направду, як бачиш ті черги і коли розумієш, що в тебе не так вже й багато часу загалом, то це просто не варіант... Відповідно, ми переважно пізнаємо усі пам'ятки лише "ззовні" :-)

Потинявшись трохи вуличками знову ж таки з виключно кахельними надписами вулиць та будинків, ми вирішились прогулятись набережною ріки Гвадалківір (Guadalquivir). Так назва річки і лишилась єдиною цікавинкою цієї прогулянки. Гадаю, що моє враження було зіпсоване забрудненістю ріки.

Потішив лише один річковий краєвид - на Золоту Башту (Torre del Oro). Колись таких башт було дві - на обидвох берегах річки. Вони слугували частиною оборонної системи Алькасару. А тепер з Башти відкривається бомбезний краєвид на Севілью!!!!

І так ніби все красиво та живописно, але мені постійно чогось бракувало. Досі не можу збагнути чому в моєму уявленні основним кліше щодо Севільї була пишність... Я шукала саме її, і саме її все ж таки не знаходила... Збентеженість...

Але, курча, я таки була права. Завернули ми було до площі Іспанії (Plaza de Espana). Людоньки, гарнішої площі я ще не бачила. Як не дивно, але тут змогли поєднатись шикарність, пишність та витонченість в одному флаконі.

В голові не вкладається скільки праці вкладено було, щоб ось так от плиточка до плиточки, камінчик до камінчика створити це моє нове чудо!

Гляньте, воно ж просто ідеальне!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Це поєднання голубої плитки; водного каналу, що обперезує усю площу; пісчаного каменю та парку з фонтаном на початку площі, котрі нарешті дарують бажану прохолоду - одбирає можливість дихати і дарує можливість швидко-швидко кліпати оченятами. 

Щодо Іспанії я зробила один висновок - вона надзвичайно різноманітна. Інколи складається враження, що ті всі міста - окремі держави, настільки вони не подібні одне на одне. Але ця площа поєднала усі провінції, зарепрезентувавшу кожну з них:

Просто для ментальної насолоди:

То лише одна четверта частина площі-красуні:

Добре, що відвідини площі були останнім пунктом в нашій програмі, інакше б ми не зацінили усього попередньо побаченого ;-)

На прощання Севілья подарувала нам ще один бальзам на душу, котра відчувала, що завтра вже тре бути на роботі))) хіхіхі Вечірня прогулянка парком наштовхнула нас на тріо музикантів, що вправлялись - http://vk.com/video10007612_163069577.

Отож, Севілья багата на сюрпризи!!!

Подорожуючим:

Особливих порад цього разу не мам. Для ночівлі ми знімали квартиру. По місту можна злегка пересуватись власноруч, тобто власноніж. 

Medvedyk

Cadiz (Кадіс) - край Світу

Добирання було напряжним, але вартим того. В 7 ранку ми на повному серйозі ;-) хахаха були на вокзалі в Ейндховені:

Вже о восьмій, не повірете, - в Венло, а звідти - в Дюсельдорфський аеропорт на рейс до Хересу-де-ла-Фронтера - батьківщини Хересного бренді, котрий 6 місяців витримується в спеціальних дубових діжках:

І врешті решт з Хересу ми рушили поїздом до Кадісу, де першим ділом звісно ж довелось підкріпитись :-р

І оскільки ми все ж таки в Іспанії, підкріплення нам надали Тапаси звісно! Тапас - бульбочка, заправлена оливкою олією з травами:

То такий тапас - "гаряча канапка" вегетаріанська

І з м'ясцем :-) Рррррр

 Соромно признатись, але мене підкорили ті скляні пляшечки з-під води, тому одну я привезла додому. Зате маю тепер ось таку от вазочку, котра дарує теплі іспанські спогади))))

Місто чарівним чином гармонійно поєднало в собі європейську та арабську культури.

Оті всі кахельні стіни й написи (абсолютно усі назви вулиць і будинків складені з плиток) та вузенькі квітчасті вулички просто зводять з розуму.

Воно й не дивно тепер, чому в Кадісі найбільший рівень безробіття (37 %) в Іспанії. Хіба в такій красі можна працювати? Сієста форевер!!!!

А легенди... ті й взагалі повідають, що Кадіс є найстарішим містом Європи і був заснований не аби ким - Гераклом! Але основне, що я хтіла якнайшвидше повидіти - то був мій перший ОКЕАН!!!!!!! Атлантика... ЕХ :-)

Хоча, якщо тільки тихенько і на вушко - то виглядає як звичайнісіньке море) хіхіхі Ну але не применшуватимемо міць та велич океану ;-)

То була перша можливість за два роки просто поніжитись на сонечку, але мені постійно хтілось кудись тусити. Я остаточно розівчилась сидіти на місці. Наприклад, хотілось зірватись і побігти до тої, з'єднаної з пляжем тоненьким перешийком, фортеці Сан-Себаст'ян, хоча вона й закрита для відвідувачів (ось уже котре століття вона слугує лише військовим):

А дорогою до цього пляжу не можливо оминути місцевий ринок. Все як в нас: поки обиреш що купити - вже і наївся ;-) Ну й напробувались ми тоді всього. А для обіду обрали хамон - мега національна страва, гострі оливки і духм'яний хлібчик. Оливки тут, до речі, продають як в нас огірочки - двохлітровими барелями. А варіацій на тему їх засолу - просто безліч... мммм...

А найбільше нас вразили дерева в цій частині Іспанії. Окрім банальних для цих місцин пальм:

там ростуть з давніх часів отакі-от дідусі-гіганти:

і навіть драконові дерева (котрі важко зазняти  в одному кадрі :-)):

Отака-от незвична комбінація океанських просторів з величними творіннями природи і утворилась в Кадісі!

Подорожуючим:

До Кадісу легко дібратись з будь-якого міста Іспанії автобусом або ж поїздом (аеропорту в Кадісі нема). Авто і залізнична станція одразу ж в центрі міста, в 10 хвилинах пішого ходу до протилежних пляжів міста. Ночували ми в хостелі Casa Caracol (15 євро за ніч) - http://www.hostel-casacaracol.com/index.html - зручне розташування, атракції до вибору до кольору (походи на фламенко, щовечора тіпочок проводив майстер-класи з приготування традиційних страв і т.д....). Містечко невеличке, тому по місту радила б пересуватись пішки. Ще одна особливість іспанців - практично ніхто не володіє англійською, але до останнього вам намагатимуться пояснити навіть на пальцях , якщо направду потрібна допомога від них.