Vous êtes à Vérone, la belle Vérone!!!

Об'їздивши достатню кількіст міст Італії, можу поділитись, що для мене Верона - на другому щаблі, після Флоренції (http://poljusy.blogspot.nl/2012/04/firenze.html). І проведених в Вероні усього лишень кількох годин мені було малооооооооо ;-(

Проте, не відвідавши й половини визначних місць міста, мене Верона чимсь таким-таким зачепила. І уявіть собі, їжа цього разу ні при чім... Вона нам дісталась стандартна тієї обідньої пори.

Перше, що в мене постає перед очима при спогаді Верони - балкони... Ні-ні, я не про "найромантичніший балкон світу". А про балкончики житлових будинків, котрі такі яскраві та життєрадісні! 

Певно мешканці тих квартир прокидаються щоранку не клянучи будильники, а тішучись можливості вийти з вранішньою кавусею на таий от балкон. "Нас не повинні зривати вранці будильники..." (с)

Дивує, коли у великому туристичному місті вдається відшукати тремтливо-милі, але безлюдні куточки. 

А натрапили ми на цю красу, обравши невірний напрямок, як шукали той-таки балкон Джульєтти.

От бувають же ж помилки в житті, що ведуть до щастя ;-) Адже я була розчарована, коли ми таки скористались вірним шляхом. Хіба ось це може зрівнятись з попередниками?

Ще й маленькому подвір'ячку доводиться щодня гостинно приймати купи туристів.

Ці ж "купи", бажаючи високих та світлих почуттів, спотворили одну зі стін подвір'я

та замацали бідну Джульєтту... Ехххх, бачив би то Ромео!

На цьому розчарування завершуються ;-) Ми ще встигли пробігтись площею Ербе, що увінчалась Баштою Ламберті. Башта будувалась як торт, три коржі котрого печуться окремо.

На торт мені також подібна (певно тому, що вже обід і я голодна) наступна споруда - Арена ді Верона.

Це один з трьох найбільших римських амфітеатрів в Італії. Хоча, як на тортик він зачерствий - побудований на початку нашої ери!!!

Арена і досі гостинно приймає публіку, та годує її вже не хлібом та видовищами, а духовною їжею - оперою ;-)

Впевнена, що духовно наїстися можна і в інших, ще не відвіданих мною куточках Верони... Котрих, на жаль, лишилось ще вдосталь.

За компанію та деякі знимки дякую Каті та Тані!

21.06.2013

Medvedyk

"На зорі - місто рожеве, на яскравому сонці - червоне, в сутінках - лилове" - Toulouse

Про Тулузу я вперше прочитала в романі "Анжеліка" (простіть блондинку за слабинку ;-)). І з тих пір я уявляла собі це місто схожим за шиком до Парижу, а за атмосферою - на південь Франції... Марсель, наприклад. Погуглити я чомусь не додумалась ;-)

Але й потрапили ми сюди зовсім випадково - дорогою з Андори (http://poljusy.blogspot.nl/2013/07/blog-post.html) до нашої льотної бази Каркассон (http://poljusy.blogspot.nl/2013/08/carcassonne.html) в нас лишалось кілька вільних годин...

А виявилось, що єдина спільна риса трьох міст - купи сміття та безхатченків. І усе це в обрамленні будинків виключно з червоної цегли. Особисто мені це не заспокоювало погляд.  

Зате, кумедно було споглядати дублювання назв вулиць окситанською мовою, котру практично ніхто й не знає.

Заспокоювали око сувенірні лавки, що відрізняються іншою кольоровою гаммою - фіалковою. З фіалок, виявляється, можна вчудити що-завгодно: цукати, лікери, цукерки, джеми, мазі і таке різне, що конце необхідне кожній ;-))) Але ціни на такі суверніри швидко вгамовують апетити.

Мої ж апетити до прекрасного були вгамовані набережною Гаронни.

А далі панєслась... Хтілося співати пісеньку про "Оранжевое небо" з заміною кольору. Шкода, що не до рими. Отож, червоний госпіталь:

А осьдечки Капітолій. Ось де справжня комедія... Вірніше, опера. Адже в цій будівлі одночасно розташовується місцева влада, філармонія та оперний театр :-)

До слова, площа перед Капітолієм займає два гектари!!! Вражаюче, але дещо "пустельно".

Ніде правди діти, одна споруда мене таки вразила - базиліка Saint Sernin. Загалом, з іменем святого пов'язано багато легенд Тулузи. Сатурнін (повне ім'я святого) відмовився вклонятись Юпітеру (прям парад планет), за що був жорстоко вбитий язичницькими мешканцями Тулузи.

 Ще одна цікавинка Тулузи - туристичний офіс котрий, як на мене, є нагарнішим з досі бачених. Адже, зазвичай, вони розташовуються в звичайних будівлях, а не баштах 16 століття.

Такі "офіси" є в практично в кожному більш-менш туристичному місті, і саме там ви можете отримати безкоштовні карти та поради від знавців свого міста ;-) Оскільки наступного ранку в нас був літак з Каркассону, мусили рушати. Але вечірком нагадали собі, що не встигли відправти відкритки друзям та рідним. А поштову скриньку знайшли аж біля вже баченої фортеці Каркассон ;-) Вдале завершення дня, як на мене!

За деякі знимки та файну компанію дякую Каті, Насті, Дані та Юрі!

20.05.2013

Medvedyk

De Haar замок - What a Luxury...

Минулого тижня мені сталося щєстє - я купила свою першу камеру.

Та пощастило мені двічі за тиждень - я б усім бажала такої ж першої локації для фотозйомки. Хоча, це слово надто голосне. Перший досвід отримала з режимом авто і поясненнями, що таке ISO від Татьяни ;-)

Але мені вже сподобалось!

Отож, про локацію... Цього разу ми вирушили доволі великою компанією

в один з найбільших та гарніших замків Нідерландів - De Haar.

Ззовні, окрім своїх розмірів, замок нагадував стилістику усіх досі бачених замків в Нідерландах (http://poljusy.blogspot.nl/2013/04/helmond.html, http://poljusy.blogspot.nl/2012/11/den-haag.html, http://poljusy.blogspot.nl/2012/06/week-end-bicycle-race.html) - червона цегла, червоно-білі віконниці та строгість у всьому.

Але, зайшовши в гостьовий двір

та побачивши сад, що його звуть місцеві мешканці маленьким Версалем,

стає очевидно, що цей замок справді вартий уваги. І приділила б я на нього півдня, а не півтори години, як вийшло у нас.

 De Haar став першим ніделандським замком, експозицію котрого ми відвідали. На жаль, знимкувати замок під час екскурсії було заборонено, адже сім'я власників вважає замок домівкою і не хотіла б бачити усюди знимки своїх спальних, ванних та інших кімнат. До речі, на вересень місяць кожного року замок закривається для відвідувачів і перетворюється знов на родинний дім.

Історія замку налічує більше 600 років, але його теперішній вигляд і убранство доволі молоденькі і завдячують капітальній реконструкції 1892 року.

Нам, до слова, повезло з екскурсоводом, котрий відрізнявся "умом и сообразительностью". Ну й жартики він відпікав - про візить Бріджит Бардо, про привид замку і навіть про дрібниці в уздоблені. До прикладу наявність трьох заголовних літер прізвища хазяїна замку - Etienne Gustave Frederic van Zuylen van Nyevelt van de Haar - на кахелі в кухні наш гід пояснив тим, що барон не хотів аби слуги забули на кого працюють :D Особливо в замку мене підкорила одна кімната - кухня. Безліч мідних каструльок/сковорідок, гігантські чайники, і усе це замовлене в Парижі саме для De Haar.

Також нам показали кілька шикарних спальних кімнат, обідній зал та холл. Усе аж пищить кількістю витрачених коштів на оздобення замку. І досить потішно, що кожна кімната в замку має свій аромат від Guerlain. Але найбільше мене потішили "качки-торпеди" в саду коло замку ;-)

В результаті - я тішусяяяяяя, і усім би радила відвідати за можливості De Haar. Напркилад, включити його в ваші плани, якщо ви опинитесь в Утрехті.

За пару фоток окреме дякую Тані Лєоновій (http://zlove.livejournal.com) та Олексію Істоміну!

Подорожнім:

Щоб дістатись замку, Вам потрібно доїхати електричкою з Utrecht Centraal до Vleuten. А зі станції автобусом 127 - до зупинки Kasteel. При планувані будьте обережні - автобус курсує раз на годину. Вартість екскурсії по замку - 12,5 євро.


12.10.2013

Medvedyk

Лангедок - Le temps perdu ne se rattrape jamais...

Втраченого часу не повернеш...

Отож, відвідавши must-see Лангедоку - Carcassonne (http://poljusy.blogspot.nl/2013/08/carcassonne.html), щоб згодом не горювати, ми вирішили провести добу в провінції якомога яскравіше!

Спершу зазирнули до Нарбонн.

Нічим особливим, окрім історичних фактів про першу римську колонію і наявність каналу, котрий з'єднює Атлантичний океан та Середземне море, Нарбонн пишатись не може. Як на мене...

Коло огляду зовсім невеличкого центру міста зайняло не більш, аніж пів години.

 Та отримавши свою порцію дощику, ми вирішили швиденько ретушуватись в напрямку моря.

Плануючи поїздку, ми з Даною мріяли саме про сонце та смачну їжу. Смаколиками нас Лангедок не обділив,

Мій обожнюваний Bouillabaisse

А от приймати сонячні ванни нам так і не довелось. Зате нам ніхто не заважав насолоджуватись краєвидами та відчуттям повної свободи!!! 

Дивно, що все ж таки найяскравішим спогадом поїздки є не морський краєвид, а картина узбіччя, що супроводжувало нас ось вже другий день.

І тепер воно супроводжувало нас до замку Puilaurens. Карта Лангедока всіяна замками. Але зі знимків їх вигляд мало чим відрізнявся від Львівського Високого Замку))) ггг І лішень Puilaurens виглядав свіжіше. 

Les apparences sont trompeuses... Ібо "Зовнішність - оманлива".

А в тім, в цьому замку себе можна почувати повноцінним господарем (щонайменше лордом або баронеттою ;-)). Хочеш - стіни оброняєш,

хочеш - по стелі лазиш,

а то й просто милуєшся краєвидом зі своєї спочивальні!

І як таким почесним особам, опісля відвідин замку, було споглядати велогонки, як не з першого ряду? 

Спочатку ми здивувались (а особисто я - захвилювалась), коли дорожній патруль ввічливо попрохав нас спинити машину... Але за кілька хвиль ми вже насолоджувались массовим видовищем ;-)

Усе частіше ми практично не плануємо як саме проведемо час в подорожі... І щось таки в цьому є ;-)

Medvedyk