Звуки музики Зальцбурга...

Я надзвичайно рідко захоплююсь чимсь чи кимсь з першого погляду. Театр до пори до часу здавався мені дивним і незрозумілим, танці – недосяжними, з математики в початковій школі я мала самі трійки... І так щодо всього... Проте, Salzburg виявився виключенням. Я не змогла розкусити його з першого разу (2010)

і мене шалено тягнуло повернутись. Певно через те, що це місто містить усе, чого я потребую: старовинне невеличке місто з вузенькими вуличками,

смачнючою кухнею й кавою, та ще й оточене горами та гірськолижними трасами (загалом 2200 км різноманітних спусків – м-м-м-м-м). Останнім, на жаль, мені жодного разу не вдалось скористатись, натомість усім іншим я насолодилась досхочу.

Мене перло тинятись, дарма що й всоте, одними й тими ж вуличками, навіть як моя єдина супутниця полишила мене. На диво, стара частина міста змогла цілковито зберегти свою автентичність. Навіть усі вивіски магазинів та бутіків виконані «під старовину».

Особливо потішив логотип McDonald’s. А коли я спробувала простежити вуличку з будинками, для котрих однією з стін служили скелі, вона привела мене в парк на пагорбі.

З його оглядової площадки мені вдалось переконатись, що місто як мінімум на сім восьмих оточене горами. Така собі перлина в гірській ракушці.  

Навіть не хочеться починати оповідати стандартні для опису Зальцбурга згадки про сіль, парки, 

Моцарта і т.д... Усі вони жодним чином не вплинули на мої враження від Зальцбургу (окрім звісно цукерок «Моцарт» - вони просто boooooooombastic ;-)). Єдина стандартна фішка, котра варта уваги й досі як-не-як асоціються в мене з цим містом, – «Звуки музики».

Отак погледівши на знимки обидвох відвідин, розумію, що ані я, ані місто не змінились... Для Зальцбурга це звісно файно, а от щодо мене - ...

So long!

Farewell!

Auf Wiedersehen!

Goodbye!

I leave and heave a sigh and say goodbye!

Medvedyk