Останнім
часом задумувалася над тим, щоби завести якусь тваринку в хаті. Були ми на
літніх канікулах в селі, де кицька з стандартним українським ім’ям Мурка
народила котенят і баба залишила нам одного на виріст. Так як діти дуже любили
потискати маленьку істотку, то я вирішила дати можливість киці достатньо
підрости і набратися сил перед тим, як перекочувати у місто.
І от вже
декілька місяців живе з нами ще один житель – це наша кицька Яся (восени ми її
привезли, коли вона вже стала розміру дорослого кота). І я ні разу практично не
пошкодувала, про вибір тваринки, хоч і спочатку задумувалася над кріликом чи
шиншилою.
Яся тепер
головна наша жива іграшка в хорошому плані: і їсть з нами, і спить, і бавиться.
Головна розвага – це малий бере метр і бігає з ним з кімнати в кімнату, а кіт
гасає за ним) А коли діти кота вже починають доставати, то вона тікає і
ховається у ванній (це єдине місце, де вона недосяжна для малявок), хоча це
напевно досить дивно) Але в принципі терпіння в неї ще повчитися! Хоч, як ми
піджартовуємо, в погляді в неї проглядається приреченість…
А ще кіт – це
чудовий заспокійливий засіб) А як діти люблять прикладати вухо до живота Ясі,
коли вона муркає)
Немає коментарів:
Дописати коментар